АДВОКАТ
Тел. (044) 561-47-85
Моб.(097) 391-17-93
ПН - ПТ с 09:00 до 18:00
СБ - ВС по договоренности

Решнюк Анатолий Валериевич

Суб'єктивна сторона складу злочину
посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку
з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги

У статті розглядаються загально теоретичні положення, які є важливими для з'ясування внутрішньої сторони цього суспільно небезпечного діяння. Пропонується авторське вирішення цієї проблеми, яка актуальна для теорії та практики.

Ключові слова:суб'єктивна сторона складу злочину, вина, мотив, мета, захисник, представник особи.

Проблема суб'єктивної сторони злочинів і токого складу злочину, як посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, належить до найменш вивчених. Це свідчить про те, що зазначена проблема є надто актуальною, особливо на сучасному етапі бородьби зі злочинами проти правосуддя і, зокрема,передбаченого ст.400 КК Укрвїни.

Указаній проблемі в юридичній літературі приділяли увагу такі вчені як В.Я.Тацій, С.С.Яценко, П.С.Матишевський, О.Я.Светлов, В.Г.Павлов, А.А.Піонтковський, І.П.Міщук, В.К.Матвійчук, С.А.Тарухін та ін. Проте невирішенність багатьох аспектів проблеми вимагае розгляду деяких загальнотеоритичних питань в цьому напрямку, без яких подальше дослідження може мати певні труднощі.

Мета нашої статті полягає у з'ясуванні загальнотеоритичних положень проблеми суб'єктивної сторони складу слочину і, зокрема, досліджуваного складу злочину, передбаченого ст.400 Кримінального кодексу Україн и (далі КК УКраїни).

Під суб'єктивною стороною складу злочину в науці кримінального права розуміють психічне ставлення особи до вчинення нею суспільно небезпечного діяння, і його наслідків, що характеризують конкретною формою вини, мотивом і метою злочину [1, с. 115]. Утворюючи психологічний зміст суспільно небезпечного діяння, ця сторона злочину є його внутрішньою (відносно зовнішньої об'єктивної сторони злочину) стороною - невід'ємною від субєкта [1. ст.115]. Невирішенність багатьох питань, що стосуються суб'єктивної сторони аналізованого складу злочину, вимагає розгляду деяких загальних питань цієї проблеми, без яких подальше дослідження може мати певні труднощі та дискусійні моенти. Оскільки поведінка людини, у тому числі й злочина, є органічною єдність зовнішньої (візичної) і внутрішньої (психологічної) сторін, то злочин характеризується з допомогою ознак, що належить не тільки до зовнішньої, але і до внутрішньої сторони діяння. Кожна з цих ознак, у тому числі і ознаки суб'єктивної сторони складу злочину, має бути вичерпно досліджена у випадку застосування кримінально-правової норми (ст.400 КК України), щоб юридична характеристика вказаної кримінально-правової норми цілком збігалася з її законодавчим описом.

Зазначена вище вимога набуває особливої важливості для зазтосування ст.400 КК України, оскільки найменьший відступ від принципу законності в цьому питанні може спричинити тяжкі наслідки. Але у практичній діяльності ще зустрічаються непоодинокі випадки засудження за завдання шкідливих наслідків без вини, а також призначення покарання, що не відповідає ступеню вини особи. Ці помилки досудового слідства і суду можуть мати різні чинники:
1) більш складний процес встановлення і доказування ознак суб'єктивної сторони, ніж об'єктивної;
2) відсутність у переважній більшості повного законодавчого опису юридичної характеристики конкретного діяння (зокрема, в ст.400 КК України);
3) недооцінка значення суб'єктивних ознак і їх поверхове дослідження;
4) вільне тлумачення таких інститутів кримінального права: суб'єктивна сторона, вина, мотив і мета (які не збігаються з їх законодавчим описом) отщо.

Не претиндуючи на на остаточне вирішення проблем суб'єктивної сторони як кримінально-правового інституту і маючи на увазі обмеження за обсягом работи, зосередимося лише на вивченні тих із них, що безпосередньо пов'язані з висновками за темою вказаного дослідження. В юридичній літературі суб'єктивна сторона складу злочину і, зокрема, передбаченого ст.400 КК України, визначають як психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння та його наслідків із певною формою вини, мотивом і метою[2,с.115]. Таким чином як правильно вказують В.К.Матвійчук і С.А.Тарарухін, однією і той самою формулою психічного ставлення позначається і частина, і ціле - суб'єктивна сторона і вина [3,с.5]. Це, на нашу думку, призводить до стирання межі між ними та іншими далекоглядними цілями, а також повязані з питанням про зміст суб'єктивної сторони злочину, точніше - про її співвідношення з виною.

Іноді до суб'єктивної сторони вказуються, що це є психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та до його наслідків, яке характеризується виною, мотивом і метою злочину [4,ст.161]. Однак і таке визначення не повністю обгрунтоване, оскільки психічне ставлення суб'єкта є виною у формі умислу і необережності, а вся суб'єктивнв сторона включає в себе не лише названі, а й інші компоненти, зокрема, емоції, що виявляються у злочинній поведінці.

Враховуючи те, що зазначені вище питання залежить від вирішення питання про співвідношення суб'єктивної сторони і вини, коротко розглянемо ці загальнотеоритичні питання з урахуванням обмеженного обсягу статті. З цієї проблеми висловлені такі основні судження: 1.П.С.Дагель вважає, що вина є внутрішньою, суб'єктивною стороною злочину, психічним ставленням суб'єкта до свого суспільно небезпечного діяння і його наслідків, вираженим в злочині [5,с.78]. Іншими словами, цей вчений ототожнював суб'єктивну сторону і вину, наголошуючи на тому, що інтелектуально-вольова діяльність людини нерозривно пов'язана з мотивацією й емоційною діяльністю [6,c.41]. Обгрунтовуючи свою думку, він зазначав, що точка зору, яка обгрунтовує тезу про те, суб'єктивна сторона не вичерпується виною, а включає в себе поряд з виною мотив і мету злочину, заснована на змішуванні суб'єктивної сторони злочину (вини) і ознак складу злочину, що характеризують цю суб'єктивну сторону (умисел, необережність, мотив, мету, єфект, завідомість тощо), а також на змішуванні понять змісту і форми вини [7,с.123]. В оцінюванні такої позиції слід погодитись з думкою А.І.Рарога:
1) що ця позиція непереконлива з теоритичного погляду і несприятлива - з практичного боку;
2) що ототодження вини і суб'єктивної сторони не відповідає законодавчій характеристиці виви (закон розглядає вину як родове поняття умислу і необережності й інші моменти до поняття вини не включає). Законодавець до змісту вини (умислу і необережності) відносить лише свідомість і волю;
3) у трактуванні П.С.Дагеля вина не конкретизована з позицій юридичної характеристики і включенні до вини мотиву, мети, емоцій та інших психологічних ознак, коло яких точно не визначено, позбавляє ці ознаки самостійності (хоча в законі таке значення їм не рідко надається);
4) ця концепція логічно не послідовна, оскільки П.С.Дагель, характеризуючи вину, ставив мотив і мету на один рівень з умислом і необережністю, але, аналізуючи останні, він ставить мотив мету в один ряд не з умислом і необережністю, а вже зі свідомістю і волею (тобто, що це елемент самого умислу);
5) вона суперечить положенням філософії, тому що автор стверджує, що форма вини визначається лише свідомістю і волею, а інші психологічні елементи, за його твердженням, на форму вини не впливають, хоча і входять до змісту вини (форма вини вужча, ніж її зміст)[8,с.5-8]. Отже, ототожнення суб'єктивної сторони і вини є необгрунтованим.

Натомість деякі автори розглядають вину як поняття ширше ніж суб'єктивна сторона. Так, Ю.А.Демидов стверджує, що вина не може зводитися до якого-небудь елементу злочину чи до умислу й не обережності, чи до діяння, взятого з його об'єктивної сторони (вона однаково виражається як в об'єктивній, так і в суб'єктивній сторонах злочину)[9,c.114]. Г.А.Злобін також стверджує, що вина, яка становить суб'єктивну сторону злочинного діяння, одночасно виступає цілісною характеристикою злочину в усіх його істотних для відповідальності поглядів і що ці властивості вини зроблять її необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності (однаковою мірою протилежним як об'єктивному, так і абстрактно-суб'єктивному інкримінуванню)[10,c.23].

Виходячи з викладеного вище, Ю.А.Демидов і Г.А.Злобін помилково вважають, що вина не є одним із елементів (ознакою) суб'єктивної сторони, а натомість включає в себе як об'єктивну, так і суб'єктивну сторону злочинного діяння. З цього приводу слід погодитись з думкою А.І.Рарога, що це є не що інше, як відродження концепції « двох вин » Б.С.Утевського, яка не була сприйнята наукою і судовою практикою [11,c.439].

Необхідно також погодитись з думкою А.І.Рарога, що такі судження Ю.А.Демидова, Г.А.Злобіна та інших мають під собою грунт непорозуміння, що в досудовому слідстві та судовій практиці термін « вина » застосовується у двох значеннях: а) у науці кримінального права поняття вини означає наявність у діянні особи умислу і необережності; б) на практиці про вину говорять як про доказаність факту вчинення злочину конкретною особою [12,c.15].

У відчизняній науці кримінального права переважає думка, що психилогічний зміст суб'єктивної сторони злочину розкладається за допомогою таких юридичних ознак, як вина, мотив і мета, що характеризують різні форми психологічної активності людини. Ці ознаки які пов'язані між собою, але є самостійними психологичними явищами, про те не підміняють і не переходять одна в іншу та мають різне значення. Проте, всеж таки, слід погодитися з В.К.Матвійчуком та С.А.Тарарухіним, що до суб'єктивної сторони злочину необхідно віднести і таку психологічну ознаку, як емоції, адже вони знайшли законодавче закріплення в КК України [3,c.6].

Не продовжуючи дискусії з приводу визначення суб'єктивної сторони та вини, вважаємо, що потрібно взяти все істотне з цих визначень і використати в дослідженні суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.400 КК України. У цьому аспекті слід зазначити, що ознаки суб'єктивної сторони конкретного складу злочину або називаються в диспозиції старті конкретного складу злочину, або визначаються характером злочинного посягання. Вони мають не однакове призначення: так, вина є обов'язковою ознакою досліджуваного складу злочину. Без неї відсутній склад злочину,а тому не може бути кримінальної відповідальності (ст.2 Кримінального кодексу України). Такий підхід повністю відповідає нашій кримінально-правовій доктрині, згідно з якою кримінальній відповідальності й покаранню мають підлягати лише винні особи. Проте вина не вичерпує повністю змісту суб'єктивної сторони складу злочину. Вина, як відомо, виражається в психічному ставленні особи до вчиненого злочину у формі умислу й необережності [2,c.179]. Зміст форми вини розкривається в ст. 24 і 25 КК України. Наука кримінального права розглядає вину особи, яка виявляється в злочині як факт об'єктивної діяльності (тобто як об'єктивну істину), яку мають встановити дізнавач, слідчий, прокурор, суд. При цьому теорія кримінального права України відкидає т. зв. « оціночний » критерій розуміння вини, що був наявний у працях незначної кількості прихильників. Так, вважаючи невдалим визначення поняття вини в традиційному її розумінні, Б.С.Утевський запропонував своє, на його думку, більш вдале визначення, включивши в нього оціночний момент. Його судження про вину як оціночну категорію, що виражена в негативному ставленні судді щодо поведінки підсудного, взято на озброєння практиками і могло б мати негативний вплив на діяльність органів провосуддя.

Методичною основою пізнання психіки особи вчиненого нею злочину, зокрема, передбаченого ст.400 КК України, є критерій її з'ясування через аналіз діяльності особи, яка вчинила злочин. Ось чому суб'єктивна сторона злочину, на наше переконання, має встановлюватись через перелік юридично значущих ознак об'єктивної сторони досліджуваного складу злочину, на основі яких проводиться поділ злочинів з формальними або матеріальними складами. Вони, зрозуміло, неоднаково відображаються у свідомості винного. Тому в кримінально-правовій доктрині приділяється значна увага зясуванню змісту вини злочинах із формальним складом, до них належить і злочин, передбачений ст.400 КК України за ознакою « замах на вбивство захисника чи представника особи або його близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги » (хоча за цією ознакою він є злочином з т.зв. усіченим складом).

Як відомо, із цього питання в науці кримінального права існує дві точки зору. Одні автори, наприклад Н.Д.Дурманов, стверджують, що у злочинах з формальним складом вина вирожається в психічному ставленні не тільки до дій, а й до наслідків; інші, наприклад С.В.Скляров, переконанні, що у формальних складах, де наслідок не є ознакою об'єктивної сторони таких складів злочину, психічне ставлення до нього не впливає на форму вини і кваліфікацію злочинів (тобто в злочинах із формальними складами форма вини визначається психічним ставленням тільки до діяння).

Цілковито поділяємо другу точку зору, тому що вона не ігнорує різницю між матеріальними і формальними складами, що зумовлена їх законодавчою конструкцією.

Виходячи з таких загальних передумов цього дослідження, перейдемо до розгляду суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.400 КК України. У зазначенній статті КК України відсутні будь-які вказівки на суб'єктивні ознаки, хоча з певною умовністю таку вказівку можна знайти з інтелектуального моменту умислу щодо соціального статусу потерпілого. Разом з тим структура об'єктивної сторони складу злочину посягання на життя захисника чи представника особи у звязку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, і його наслідки вказують на те, що цей злочин може вчинятися умисно. Про це нас переконує те, що інтелектуальним моментом умислу винного має охоплюватися спеціальний статус потерпілого, який є захисником чи представником. Проте такої констатації і обгрунтування, на наш погляд, ще не досить. Потрібно ще звернутися до існуючих точок зору стосовно суб'єктивної сторони цього складу злочину.

У літературі з кримінального права існують наступні погляди щодо суб'єктивної сторони цього складу злочину: М.І.Мельник стверджує, що суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом (при цьому інтелектуальним моментом умислу має охоплюватися специфічний соціальний статус петерпілого - це захисник чи представник, особи, що є близькими родичами однієї з цих осіб), а мотивами цього злочину є бажання припинити дії захисника чи представника особи або помста за їх діяльність; М.І.Бажанов зазначає, що суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом (вчиняється виключно у зв'язку з діяльністю потерпілого, пов'язаною з наданням правової допомоги); І.П.Міщук переконаний, що суб'єктивна сторона цього складу злочину характеризується лише прямим умислом; Є.А.Сухарев впевнений, що суб'єктивна сторога цього злочину має подвійну форму вини.

Аналіз існуючих поглядів на суб'єктивну сторону цього складу злочину свідчить, що переважна більшість авторів її правильно відтворюють, окрім позиції Є.А.Сухарева, який схильний до подвійної форми вини для цього складу злочину.

При наданні необхідних рекомендацій для правозастосовних органів стосовно суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.400 КК України, необхідно виходити:
1) з опису об'єктивної сторони складу злочину;
2) з поглядів авторів на суб'єктивну сторону цього складу злочину;
3) з ролі мотиву цього складу злочину;

Стосовно опису об'єктивної сторони складу злочину « замах на вбивство захисника чи представника особи або його близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги », то це вже мало своє обгрунтовання в цій статті. Відносно ж складу злочину « вбивство захисника чи представника особи або його близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги », то за описом об'єктивної сторони він відноситься до злочинів з матеріальним складом. Але оскільки мотивом цього злочину є помста за таку діяльність, то це свідчить про вчинення цього злочину лише з прямим умислом. Такі висновки підтверджуються проведеним нами опитуванням працівників правоохоронних органів та суддів, що займалися розслідуванням або розглядом у суді справ стосовно злочину, передбаченого ст.400 КК України, та окремих громадян (93% із 300 опитанних вказали на прямий умисел вчинення цих злочинів).

Таким чином, підсумовуючи викладене вище, можна сиверджувати:
1) зміст прямого умислу при посяганні на життя захисника чи представника особи характеризується тим, що суб'єкт усвідомлює, що він вчиняє діяння, спрямоване на позбавлення життя захисника чи представника особи, у зв'язку з діяльністю захисника чи представника та бажає вчинити це діяння;
2) мотивом цього злочину є помства за таку діяльність.

наверх